10 червня 2023-го у Будинку естетики та дозвілля /чернівчани називають його – «Шепетівка»/ театр-студія «Дев’ятий замок» представили п’єсу польського драматурга /я проти фемінітивів/ Малгожати Сікорської-Міщук «Валіза». Режисер – Ганна Шевченко.
Малгожата Сікорська-Міщук – драматург і сценарист.
Одна із найвідоміших сучасних польських авторів. Закінчила факультет журналістики і політичних наук та гендерні студії у Варшавському Університеті. Випускниця студій сценаристів Державної вищої школи кіно, телебачення і театру в Лодзі. Авторка творів «Шайба», «Смерть Людини-Білки», «Бургомістр», «Валізка», «Залізна завіса», «Кінець світу», «Мадонна», «Бруно Шульц: Месія», «Попелюшко», «Шехерезада», «Кобро», «Польський сон» та ін. /фото з сайту Dom Spotkań z Historią (DSH) /
ЦИТАТИ :
«(…) Мені завжди було цікаво, чи глядачі вважають мою роботу достатньо привабливою. Я звикла вичавлювати з себе все до останньої краплини, нічого (…)»
«Я категорично не погоджуюся з тотальною, безперешкодною агресією, яка не поважає кордонів інших людей. Ці межі порушуються безперервно і безкарно, як у фізичному, так і в моральному сенсі…».
…Кого тільки не пам’ятає «Шепетівка»? Тепер говорять, що цей Будинок естетики та дозвілля вже не буде окремою юридичною одиницею, а його ущільнили в один ще з двома іншими закладами культури. Думаю, що тих, хто постійно все ущільнює, ні цей Будинок, ні його глядачі пам’ятати не будуть… А ось у 2010 році у цій цьому Будинку естетики та дозвілля відзначав свій сорокарічний ювілей Олександр Бойченко, літературний критик, публіцист, перекладач. І також Олександр Бойченко з польської переклав п’єсу «Валіза» Малґожати Сікорської-Міщук.
Фото у Будинку естетики та дозвілля різних років… І цього разу глядачів гостинно зустрічав Володимир Постоловський, заступник директора з АГР.
ВАЛІЗКА /ВАЛІЗА/
Валізка порожня. Все у валізці є.
ЗМІСТ
Франсуа Жако шукає правду. По дорозі до Музею табору смерті його супроводжує Оповідач і Автовідповідач, а там, в Освенцимі, на одній із валіз він впізнає прізвище свого батька. Але це не звичайна екскурсія, а шлях до відновлення пам’яті й ідентичності. Правда, якої йому бракувало все життя, раптом вражає його з неймовірною силою. Цей раптовий поворот приведе до того, що повернуться спогади, ситуації, питання, які протягом багатьох років не могли дочекатися відповіді. Перед очима героя промайне все життя: дитячі спогади, сни, зустрічі, подорожі, різні етапи заплутаного шляху до відкриття самого себе. Екскурсія до Музею перетворюється на подорож крізь пам’ять, а місця, у яких зупиняється Франсуа, реальні чи нереальні, створюють своєрідну ментальну карту, зіткану із сумнівів, побоювань і надій, пов’язаних з відкриттям валізи батька, єдиної пам’ятки, що залишилася після нього.
Надзвичайна структура п’єси, її будова, відважна й новаторська мова, обрана для розповіді про Голокост, вберегли п’єсу від надмірного пафосу та смутку. Історію Франсуа Жако розказує таємничий Оповідач, який разом зі своєю супутницею, Автовідповідачем, спостерігає, переживає і коментує всі етапи шляху Франсуа. Ці дві лінії п’єси і сильні оповідні рамки сприяють тому, що ця заснована фактах історія набуває внутрішньої динаміки, створює, здавалося б, легку, але водночас надзвичайно глибоку й актуальну розповідь. /Інформація з сайту: Польський Інститут у Києві/
Шабадаба шабадабада…
Оповім історію про Франсуа Жако, а на додачу – ха-ха –
навіть не знаю, як я собі з цим зараджу, історія матиме серйозні моменти, тільки що деякі серйозні моменти я опишу так,
щоб розважити вас. Не виключено, що в найбільш несподіваних моментах я співатиму.
Шабада…
Франсуа іде до музею. Там він зустрінеться з
долею.
Може, Софі мала на увазі щось конкретне, а може, вона
вважає, що кожний француз має побувати в тому музеї…
Кожний експонат у цьому музеї
Було ретельно законсервовано, що забрало багато часу
Кожний експонат почистили
Від післявоєнних забруднень
справжніх післявоєнних забруднень
бо йшлося не про них
старанно позалишали
найважливіші забруднення,
забруднення війни…
Тут нічого не міняється
В цьому музеї
Я вже Вам казала: то неможливо витримати.
Я щодня приходжу на роботу
На стінах висять жінки
Кожного ранку вони однаково голі
Що тут можна вдіяти?
Діти
Ці діти постійно плачуть
Або усміхаються…
Ця валіза є дуже вартісною
Її ретельно відреставрували
Я вже на початку казала Вам
Тут можна прочитати
Старанно написане
Прізвище власника,
Старанним письмом,
Може, то рука люблячої дружини…
Російсько-українська війна почалася 20 лютого 2014 року, і вона триває дев’ять років. Перші вісім років війни намаглися війну не називати війною, вживалося слово «конфлікт», але тепер війну називають війною. Будь-яка війна несе смерть, руйнування, і зараз є фільтраційні табори, катівні, біженці, переселенці, валізи… Віримо у Збройні Сили України, віримо у перемогу, мир. Дякуємо акторам, режисеру і всім, хто брав участь у виставі!
А у Будинку естетики та дозвілля традиційно цікаві вистави, зустрічі…
©Тетяна Спориніна,
фото автора, текст п’єси з сайту: http://www.kurbas.org.ua
versiits2 