«Доля моя вербова» – виставка Рудольфа Лекалова до 90-річчя від дня народження…

20 жовтня 2023-го у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї відбулася виставка до 90-річчя від дня народження художника-графіка Рудольфа Лекалова «Доля моя вербова».

Рудольф Миколайович Лекалов (20 жовтня 1933 — 12 грудня 2021) – український художник-графік, журналіст, редактор, член Національної спілки художників України, Національної спілки журналістів України, лауреат обласної літературної премії імені Івана Бажанського .

Рудольф Лекалов – не тільки унікальний художник, а й був людиною надзвичайною, світлою, багатогранною, позитивною, щирою, скромною. Зразу зазначу, про це говорили у своїх виступах друзі, колеги художника, Рудольф Лекалов при життя заслуговував бути більше пошановуваним від відповідних владних структур. Хто, як не він, заслуговував мати звання «Почесний громадянин Чернівців”, медаль «На славу Чернівців», почесну відзнакою «На славу Буковини»?….

Деякі епізоди біографії. Р.М.Лекалова. У 1960–1966 роках працює художником торгреклами у Чернівцях і одночасно навчається на факультеті графіки Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова (нині Українська академія друкарства), де його професорами були В. Бунов, Р. Сільвестров, Ю. Гапон. Здобувши вищу мистецьку освіту, працює художником Чернівецьких виробничих художніх майстерень, а відтак, впродовж 1966–1980 років — художньо-технічний редактор видавничого відділу управління по пресі Чернівецького облвиконкому, а в 1981 році стає головним художником газети «Радянська Буковина», у 1990–2005 роках — художник незалежної обласної газети «Буковина», паралельно — художник газет «Вільна бесіда», «Чернівецькі листки», а також художньо-технічний редактор журналу «Ластівка». Пізніше Рудольф Миколайович — головний художник Чернівецького краєзнавчого музею.

Слово про митця.

Жартома і всерйоз Рудольфа Лекалова називають вербовим художником”, бо він стільки створив малюнків цього дерева, мабуть стільки не відтворили його у своїх творах всі художники України. Навіть відомий критик, письменник Володимир Дячков зафіксував це у заголовку свого есе про художника “Тривоги серця у зажурі верб”, а поетеса Тамара Севернюк оповідь про митця озаглавила “Вербові перелети літ”, письменник Георгій Шевченко присвятив йому вірш “Вербова заметіль”, де є такі рядки: “Ці верби воду п’ють, мов коні, Ці верби в серце проросли І на вербовому осоні Свій одяг сушать, як посли Країв незвіданих і чистих, Країв любові і добра“…

А у вільний час Рудольф Лекалов любив подорожувати Карпатами, змальовуючи потім на своїх полотнах величну красу буковинської природи. Останніми роками маршрут був – Біла, Цецино, Спаська…

Ще у 2004 році критик і рецензент Юрій Скиба писав: ” “Вражає філігранна техніка відтворення деталей, за якою відчувається ґрунтовна класична школа “доброго, старого реалізму”. Тож не дивно, що “вікно у природу” під рукою Майстра незбагненно набуває широких філософських узагальнень. Ось хоча б чи не найтиповіший сюжет: верби людяність, задумливо схилилися над рівчаком плин життя береги якого майбутнє і минуле з’єднані кладкою, а то, просто полеглою деревиною ‘\’наша доля у просторі і часі. Вочевидь, аби посилити гостроту цього воістино глобального образу буття, автор раз по раз звертається до одних і тих же об’єктів у різні пори року, тим самим зорово продовжуючи звуковий ряд, започаткований великими Чайковським і Вівальді у музичних циклах “Пори року”. Знаменно, що “штучна природа” (будинки й господарські споруди), зазвичай, залишаються на другом уплані – як усе суєтне поряд з вічним…